Коли Черновецького усунули  від управлінням містом, поклавши усі наслідки його попередньої «успішної» політики на нового керівника столицею Олександра Попова, після нього залишився шлейф у вигляді «брудних» кадрів.

Тих кадрів, які усіляко допомагали Леоніду Михайловичу у його нелегкій боротьбі з киянами. Найцікавіше, що ці люди не переживають за те що прийдеться дати відповідь по своїх справах. Вони наскільки звикли до своєї наглості та безкарності, що до цього моменту запевняють усіх, що Черновецький їх від усього захистить. Дотягнеться так би мовити зі своєї політичної могили.

Небезпека цих отруйних кадрів у тому, що вони викликають неприємні судоми і у новому колективі мерії. Та й серед цих отруйних плазунів є особливо неприємні «антигерої», такі як Роман Костриця, головний редактор спаплюженого ним «Вечірнього Києва». Коли інші журналісти від безвиході виконували забаганки команди Черновецього на піар війну чорними засобами, то Роман Костриця був справжнім колабораціоністом з табору журналістів. Здавалось він з задоволенням брався за найбільш брудні замовлення, та перевиконував їх. Проте не забував і про власну кишеню, чому були свідки журналісти редакцій так званого «Київського медіахолдингу» (КМХ).

Кар’єра пана Костриці в КМХ розпочалась знаковою подією – постійна комісія Київради з питань культури та ЗМІ на спеціальному засіданні заслухала Романа, познайомилась з його баченням етичного кодексу журналістики та дійшла висновку про його професійну непридатність.

Це не зупиняє Романа і він розпочинає друкувати пасквілі на депутатів міської ради у міській комунальній газеті. Звісно це відбувається за потурання керівників міської адміністрації.

Так як контролювати його стало нікому, то з редакційної каси пан Костриця робить собі годівничку. Оформлюються на роботу журналістами та працівниками редакції студенти, які лише числяться, та розписуються за зарплату. З ними Костриця розраховувався як правило 50 гривнями, усе інше кладучи собі в кишеню. Його пояснення було простим – він вважав, що він робить настільки неоціненні послуги мерії, що місячна платня в 26 тис. грн., йому замала.

Проте іншим він не спішив платити. Неодноразово виникали ситуації, коли журналістам не виплачувалась платня під приводом незрозумілого штрафу. Дехто не погоджувався з цим, внаслідок чого виникали гучні скандали. Таким гучним випадком було наприклад звільнення журналіста Евгена Дикого в березні 2009. Коли йому не виплатили зарплату за декілька місяців, і звільнили він прийшов на зустріч з головним редактором Романом Кострицею. Останньому не вистачило аргументів на «дебіла», і пан головний редактор почав вовтузити ногами свого колишнього підлеглого. Потім викликав охорону, яка ще надавала стусанів Евгену та викинула його з редакції. Такі звільнення у Костриці були часто, принаймні не рідше раз у півроку. Він навіть з цього приводу розповсюджував прес-релізи в Інтернеті, що виглядало абсурдно.

Окрім того, за бюджетні кошти, якими фінансувався «Вечірній Київ», він утримував собі додаткового водія, якого використовував у позаслужбовий час, оплачував свої гулянки, та поїздки на відпочинок. Свою коханку Юлю Бурмаку він також взяв на роботу та виписував на неї гонорари. Не дивно, що вона так трималась за цього відразливого та огрядного чоловіка.

Гроші які надходили до редакції за рекламу він залишав у редакційній касі, проте полюбляв не проводити через бухгалтерію отримане за так звані піар-матеріали. А це були суми для журналістики немаленькі – в середньому близько 5-6 тис. доларів на місяць.

Багато що йому сходило з рук, тому що бухгалтерія у «Вечірньому Києві» була вкрай заплутана у зв’язку з проведенням брудних піар-кампаній проти опонентів Леоніда Михайловича. Черновецький не особливо переймався питанням походження фінансів, його позиція була проста – «у вас же цілий меді-холдінг, дійте будь-ласка, у вас же є фінанси». Таким чином, бюджетні кошти, які мають конкретне цільове призначення направлялись, наприклад, на друк мільйонними тиражами газети «Вечірній Київ» з брудними пасквілями, та її роздачу по метрополітену.  Штрафувались журналісти, не оплачувались рахунки, а натомість гроші кидались на чорний піар.

Узагалі Роман Костриця талановита особа, зірка афоризму. Він примудрявся вести позитивну піар-кампанію з відбілювання Леоніда Чернівецького безкоштовно! Щоправда, ті кому він не заплатив, про це не здогадувались спочатку. Така ситуація трапилась з УНІАНом (Українське національне інформаційне агентство), з рекламним агентством «Едформер» та з багатьма іншими. Ситуація з цими двома набула гучного розголосу тоді, коли вони вирішили боротись за повернення коштів. У відповідь Роман Костриця організовував викиди фальшивої інформації про ці шановні агентства, цькував, публікував у пресі наклепи на їх керівництво. Після цього, звісно, багато хто перестав з ним працювати і він змушений був замовляти рекламу через третіх осіб, переплачувати, та чітко розраховуватись.

На основній роботі Роман Костриця не забував і про додатковий заробіток. Часто він займається піар-підтримкою рейдерських захоплень. Так особливо відома його роль у рейдерському захопленні українського відділення казахстанського «БТА-Банку». Потім за бюджетні кошти він видавав журнал «ТОП-10», який узагалі жодного відношення до мерії не мав. Журналістам, верстальникам ставилась умова, що якщо вони хочуть залишатись на працювати, то мають в позанормовий час займатись цим виданням. Але в останній час  частіше журналом займались в першу чергу, – Роман Костриця у ньому також числився головним редактором, а вже газетой по остаточному принципу.

Чим закінчилась робота Романа в газеті? Катастрофічними репутаційними втратами для газети «Вечірній Київ». Її пам’ятали по добрій славі кінця 80-х початку 90-х, і власне на цьому колишньому багажеві вона мала своїх читачів та заявляла про своє майбутнє. Проте зараз це остаточно похоронене, і власне газету можна закривати, – в найближчий час, поки не забудеться Роман Костриця, її не будуть сприймати як хороше видання.

Окремого розгляду заслуговують неодноразові візити представників Служби Безпеки України до партійного офісу. Роман Костриця кидався на них з редакційним посвідченням, та криком, що журналістів не можна чіпати. Проте насправді мова йшла про неофашиські угруповання з корінням з Росії, в яких за чутками приймав активну участь Роман.

Якщо в.о. мера Попов не звільнить та не посадить за грати таких шахраїв, як Костриця, то дуже швидко перетвориться в очах киян на нового Черновецького.

Источник: “Укрворк”